Ми відкриємо для Вас Світ знань!
More Website Templates at TemplateMonster.com!

Самооценка ребенка

САМООЦІНКА ДИТИНИ, ЇЇ ВПЛИВ НА МОРАЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я

групова консультація для педагогів

Однією з суттєвих ознак психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку є подальше становлення самосвідомості, що виявляється у диференціації її внутрішньої структури, ускладненні змістового наповнення. У структурі самосвідомості дитини молодшого шкільного віку формуються три провідні компоненти: образ “Я”, самооцінка та ціннісні орієнтації, які пов’язані між собою, але ще недостатньо узгоджені. Тільки наприкінці  молодшого шкільного віку у дитини складаються рефлексивні механізми, які забезпечують подальший розвиток самосвідомості у підлітковому та юнацькому віці. Отже, моральне здоров’я дитини, залежить від її самооцінки.

Невід’ємною частиною самосвідомості особистості є самооцінка. У психологічних дослідженнях самооцінку  розглядають у двох значеннях: як процес  самооцінювання, та як відносно стійке і сформоване уявлення дитини про себе, тобто як продукт багаторазового і різноманітного оцінювання себе. Об’єктом самооцінки можуть бути  різноманітні сторони особистості: особливості побудови та перебігу діяльності, її результати, поведінка і взаємини, наявні  здібності, інтереси і потреби,  особливості характеру, темпераменту, інтелекту тощо. Основними вимірами самооцінки є ступінь адекватності, стійкість та висота

Процес соціалізації індивіда неодмінно включає засвоєння еталонів оцінки результатів як своєї діяльності, так і оточуючих.

В молодшому шкільному віці виникає розщеплення образу “Я” на ряд форм. За різними підставами зазвичай пропонують дві типології форм образу “Я”. З одного боку, виділяють “Я-реальне”, “Я-очікуване”, “Я-уявне”. З іншого боку, виділяють “Я-фізичне”, “Я-соціальне” та “Я-духовне” (кожне з них розпадається на низку часткових форм). Між цими підструктурами образу “Я” виникають досить складні взаємини, які можуть приймати характер протиріччя, подолання яких є необхідною умовою особистісного зростання дитини.

Багато дослідників відзначають, що в молодшому шкільному віці провідним фактором становлення самооцінки є педагогічна оцінка. Уявлення молодших школярів про свою діяльність, про вимоги, яким ця діяльність повинна задовольняти, складаються у дитини в процесі аналізу і оцінювання її учбової діяльності вчителем. Така оцінка, передуючи самооцінці, є для дітей основою формування психологічних механізмів соціальної взаємодії. Водночас,  дослідники відзначають, що самооцінка молодшого школяра  загалом ще характеризується  аморфністю і нестійкістю, формуються лише тенденції її розвитку в бік диференційованості й стійкості.

Оцінка вчителя діє як на емоційну, так і на інтелектуальну сферу дитини, сприяючи усвідомленню нею процесу праці, своїх сильних і слабких сторін. Важливою умовою формування позитивних рис самооцінки (таких як диференційованість, адекватність, обґрунтованість) в молодшому шкільному віці є стиль педагогічного спілкування.

Самооцінка тісно пов’язана з рефлексією, що розглядається у вітчизняній психології як багатоаспектне і багаторівневе особистісне утворення. Рефлексія як аналіз власної діяльності, своїх вчинків і якостей, які в них проявляються, “обслуговує” становлення самооцінки як здатності суб’єкта аналізувати свій внутрішній світ і на цій основі формувати відповідні регуляторні системи.

Самооцінка є основою формування уявлення у молодшого школяра про себе як про моральну особистість, закріплення у нього моральних цінностей, ідеалів, тобто тісно пов’язана з моральним здоров’ям - таким динамічним станом людини, який характеризується силою духу, жагою до життя і творчості, прагненням до пізнання, самопізнання, самовдосконаленням, високим рівнем культури, духовності, моралі й сумління.

Сфера особистісних цінностей визначає основні смисложиттєві орієнтації та настановлення – як усвідомлювані, так і неусвідомлювані індивідом. Цінності є одними з найважливіших регуляторів поведінки людини. В них фіксується особлива значущість тих чи інших предметів (матеріальних або ідеальних) для конкретної особистості. Найчастіше в психології цінності розкриваються через уявлення людини щодо найбільш бажаного, привабливого та важливого для неї.

Оскільки орієнтація на ту чи іншу систему цінностей обумовлює характер розвитку особистості, цілеспрямоване формування ціннісного ставлення до дійсності посідає одне з найважливіших місць в системі виховання дітей.

Цінність, як значущість для суб’єкта певної сторони діяльності і змісту образу “Я” визначає: 1) спрямованість суб’єкта на певну діяльність або її сторони; 2) відповідний спрямованості зміст уявлень про своє “Я”; 3) виокремлення в свідомості певного предметно-діяльного змісту. Цінність – це відображені суб’єктом ланки його існування, через які відбувається виокремлення (а на певних етапах – усвідомлення) ним самого себе, власного “Я”. Так, в одних дітей їх “Я” виділяється через цінність для них ставлень інших людей, для других – через цінність спілкування, для третіх – через цінність пізнавальної діяльності, для четвертих – через цінність доброго виконання завдання, для п’ятих – через цінність правильного виконання вимог дорослих. Таким чином, в цінності відбувається “синтез” двох сторін: об’єктивно-змістової (сторони діяльності, які набувають особистісного смислу) і суб’єктивно-змістовної (уявлення суб’єкта про себе через ставлення до певної сторони дійсності, певних об’єктів).

Ціннісні орієнтації, як якісна характеристика особистості, є системоутворювальним фактором соціальної позиції дитини. Оскільки через поняття “ціннісні орієнтації”, яке містить в собі нормативні відносини, з’являється  можливість виразити інтегративні особливості особистості, вони набувають все більшого значення в характеристиці особистості, стають вагомим засобом розкриття провідних тенденцій її розвитку. 

Невідповідність очікувань і вимог дорослих реальним можливостям дитини, недостатність емоційного контакту з дітьми, непослідовність виховання гальмують формування стійкого образу “Я” у дітей і створює стан тривожного очікування і невпевненості в собі. Типовими стають “шкільні неврози”, які виникають, по-перше, у дітей, в яких, як наслідок неправильного виховання, штучно завищений рівень домагань, які довго не можуть пристосуватись до рядового статусу в школі; по-друге, у тих дітей, кого батьки строго карали за найменшу провину. Шкільні неврози поступово можуть розвинутись у негативні риси характеру, виражені в акцентуаціях і потребують значної уваги з боку медиків та шкільних психологів. 

Однією з суттєвих ознак психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку є подальше становлення самосвідомості, яке виявляється у диференціації її внутрішньої структури, ускладненні змістовного наповнення та зміні функціональної ролі у процесах регуляції та саморегуляції. У структурі самосвідомості дитини молодшого шкільного віку формується три провідні компоненти: образ “Я”, самооцінка та ціннісні орієнтації, які пов’язані між собою, але ще недостатньо узгоджені. Тільки наприкінці  молодшого шкільного віку у дитини складаються рефлексивні механізми, які забезпечують подальший розвиток самосвідомості у підлітковому та юнацькому віці.

Основу самосвідомості дитини молодшого шкільного віку становить система, утворювана взаємодією трьох основних компонентів: змістового наповнення образу “Я”, якісних особливостей самооцінки та ціннісних уявлень дитини. Як було показано, взаємозв’язок компонентів- самосвідомості в процесі розвитку особистості молодшого школяра висвітлений недостатньо. З огляду на це метою експериментальної частини нашого дослідження було виявлення взаємозалежних змістових характеристик образу ”Я”, показників самооцінки молодших школярів і вибору ними ціннісних орієнтацій, що відображує їх особистісний розвиток.

Особливості самооцінки тісно пов’язані з характером уявлень дитини про себе. Дитина оцінює себе і свої можливості в залежності від того, через яку сферу життєдіяльності вона виділяє себе, своє “Я”: діти, які виділяють себе через сферу діяльності, різко завищують свою самооцінку; у дітей, які виділяють себе через сферу взаємин, самооцінка виявляється або заниженою, або адекватною (що трапляється набагато рідше). Особливості ж самоконтролю пов’язані з характером змісту образу “Я”: діти, які виділяють себе через сферу взаємин, краще контролюють свої дії, ніж ті діти, які виділяють себе через сферу діяльності.

 

Отже, можна зробити такі висновки:

 1.Провідними факторами змін у структурі та змісті самосвідомості молодших школярів є: оцінна діяльність вчителів та батьків; наявність у навчальному процесі об’єктивованих підстав для оцінки та самооцінки якості виконаної роботи; зміна соціального статусу дитини; уніфікація системи соціальних взаємин та включення у нормовані комунікації. 

2. Розвиток самосвідомості дітей молодшого шкільного віку відбувається за трьома основними напрямками. По-перше, це змістовна диференціація образу “Я”. Вже в другому класі діти виявляються спроможними виокремлювати значну кількість особистісних властивостей та якостей і  ідентифікувати їх наявність/відсутність у себе та інших дітей. Але це такі якості, які переважно пов’язані з навчальним процесом, а інші якості все ще зостаються погано диференційованими. Окрім того, діти стають спроможними змістовно та реалістично розгалужувати “Я-реальне” та “Я-ідеальне”. По-друге, суттєво змінюється характер самооцінки. Від загальної синкретичної оцінки себе, притаманної дошкільникам, значна частина молодших школярів стає здатною до диференційованої самооцінки за окремими параметрами. Але критерії самооцінки усвідомлюються ще погано, і, відповідно, страждає адекватність самооцінки. По-третє, змінюється функціональна роль ціннісних орієнтацій у системі регуляції поведінки та діяльності та їх змістовне наповнення. Ціннісні орієнтації втрачають безпосередньо стимулюючу функцію і набувають значення смислоутворюючого підгрунтя мотивації у різних сферах спілкування та діяльності.

3. Найбільш поширеними вадами у розвитку самосвідомості молодшого школяра є низький рівень диференційованості образу “Я”, неадекватність самооцінки та ціннісних орієнтацій, які виконують мотивуючу функцію щодо учбової діяльності дитини та її спілкування. Виявлено два основні типи порушень у процесі розвитку самосвідомості. Перший – “затриманий” розвиток, коли переважають дошкільні форми самосвідомості. Другий – “відхилений” розвиток, коли дитина неадекватно усвідомлює і оцінює свої якості. Порушення у нормативному процесі розвитку самосвідомості є важливим фактором виникнення шкільної дезадаптації. Ці порушення виступають в якості особистісних факторів, які стають перешкодами на шляху ефективної адаптації й розвитку особистості, надають життю дитини конфліктного особистісного смислу та стають підгрунтям виникнення різних форм девіантної поведінки у підлітковому віці.

4. Необхідним є впровадження програми по створенню умов, сприятливих для розвитку самосвідомості у молодших школярів, а також для вияву тих дітей, у яких вже наявні порушення у розвитку самосвідомості і які потребують спеціальної психокорекційної допомоги з боку шкільного психолога. Ефективність використання такої програми безпосередньо залежить від дотримання шкільним психологом низки принципів системності, комплексності, добровільності, зворотного зв’язку та контрольованості розвиваючого впливу.

5. Спільна діяльність шкільного психолога, вчителів та батьків з розвитку свідомості та самосвідомості дітей молодшого шкільного віку може стати одним із пріоритетних напрямків усієї виховної роботи сучасної початкової школи.